Я просто хочу до тебе.

Без пояснення і виправдання.

Я просто хочу до тебе.

Стомилася  від чекання.

Я просто хочу до тебе.

А далі що? Я незнаю.

Я просто хочу до тебе.

Сумую. Бажаю. Кохаю.

А знаєш хто ти?

Для мене ти–сонце.

Що так рідко світить

У моє віконце.

Навколо тебе

Мій світ обертається.

Поруч з тобою

Життя прокидається.
Не треба ночі,
Відпочинку і снів. 

Нехай буде безліч  

Сонячних днів.

Як хочу бути поруч тебе.

Ти у думках моїх і снах.

Тобі цього мабуть не треба.

То гарних снів, або розваг.

Коли ти міцно будеш спати.

Або шукатимеш пригоди.

Молю, тебе оберігати,

Найвищі сили у природи.

Все таке контрастне у житті земному.

Не бува суцільних ні утіх, ні мук.

І на чорнім фоні–біла-біла квітка,

На її пелюстці–кольоровий жук.

На землю вечір опустився.

Стоїть в повітрі прохолода.

Бадьорість в тілі. Дихать легко.

Але в душі – якась негода.

Топлюся я в думках про тебе.

Не помічаю, як час плине.

І кожну мить у цім житті,

Моя душа до тебе лине.

Ти сонця промінчик,

Що ніч розтинає.

Ти спів солов’я.

Що світанком лунає.

Краплинка роси

На пелюстці жасміну.

Вітерець прохолодний

В спекону днину.

Ти цвіт яблуневий,

Що погляд милує.

Струмочок джерельний,

Що спрагу тамує.

Ніжна хмаринка,

Що вітер несе.

Ти сенс життя мого.

Для мене ти–все.

Душа людська, мов арфа.

Вся виткана із струн.

Одну торкнешся–радість.

Торкнешся іншу–сум.

Мелодії чудесні

Ця арфа може грать.

Та треба обережно,

Щоб струн не розірвать.

Якщо лихий музика,

То струни рвуться вмить.

Й хоча душа мов арфа–

В ній струн не замінить.

Сонце. Ранок. Новий день.

Нові плани й сподівання.

Новий крок ступити треба,

Щоб здійснить якесь бажання.

Повні сили і натхнення.

Так ми день розпочинаєм.

Сміло йдемо до мети.

Й скромно успіху чекаєм.

Щось вдається, а щось ні.

Радість є, й розчарування.

Так в турботі день минає.

Починається смеркання.

Вечір. Ніч. І відпочинок.

Підсумки. І покаяння.

Сонце. Ранок. Новий день.

Нові плани й сподівання.

Навіщо було повертать до життя?

Щоб потім знову з його забрати?

Хоч, ніби, досвід у цьому є,

А вдруге важче усе ж помирати.

Навіщо крила безжально зламать?

А перед цим навчити літати?

Дозволить дихнути на повні груди?

А потім доступу кисню не дати?

Навіщо зробити з людини гурмана?

Дати уміння життя смакувати?

А потім обмежить в суворій дієті?

Й голодною смертю лишить померати?

У кожного з нас роль у п’єсі  своя .

В когось “повертать”, а в когось “забирати”.

От тільки виходить якийсь парадокс.

Дві ролі не може один актор грати.

Лиш пару днів тебе не чути.

Немає «здрастуй» і «бувай».

Це все здавалося б нічого,

От тільки туга–через край.

А ти звичайна геть людина.

І притаманне все тобі.

Душа сприйнять цього не хоче,

І серце б’єтьсяться у журбі.

Здається сонце вже тьмяніє.

Планети сходять із орбіт.

Так важко буть ніким у світі

Того, хто для тебе–ввесь світ.

Зустріч з тобою

В марафоні днів.

Її описати

Не вистачить слів.

Така рокова.

Зовсім незвичайна.

Ніби випадкова.

Трішки банальна.

На «до» і «після»

Життя поділила.

Забути неї­­–

Просто несила.

Це погано чи добре?

Покаже лиш час.

Задум Фортуни–

Таємний для нас.

Ранок. Кава.

Чергове есемес.

Відкрите вікно.

Люди. Прогрес.

Улюблена пісня.

День розпочато.

Багато прожито.

А мало узято.

Вечір. Сни.

Часи спілкування.

Якщо вони є.

Бо частіше мовчання.

Моменти щастя.

Хвилинки радості.

А потім знову

Тенета самотності.

Віртуальний світ.

Мрійливі думки.

Надія на краще.

А все напаки.

Поволі так пливуть хвилинки.

А може швидше і не треба?

Нестарпно довго день триває.

День, у якім немає тебе.

Не вистачає твого сміху,

Що лине із самого серця.

Він бадьорить немов водиця,

В спекотну днину із джерельця.

Сумую я коли не бачу

Твоїх очей безодню дивну,

Що у безпам’ятство приводить.

І з головою в неї рину.

Поглянь, який ранок! Хіба не чудовий?

Сонечко світить, цвіте все довкола.

На повні груди вдихаєш весну.

Відразу зникають залишки сну.

Приходить натхнення і хочеш творити.

І кожною кліточкою спішиш жити.

Початий так день, минає як свято.

Нехай таких ранків буде багато!

Події в житті подібні росі.
За мить ще були. Дивись, вже немає.
Чи встигнеш відчути їх присмак, чи ні.
Минає усе. Дозволу не питає.
Цінуй кожну мить, яка б не була.
І радісний сміх, і сліз перлинки.
І злети  й падіння. Назад не вернеш.
Сонце зійде і зникнуть росинки.